НАВІКИ, НАВІК, НА ВІКИ, НА ВІК

НАВІКИ, НАВІК – НА ВІКИ, НА ВІКИ, НА ВІК Навіки, навік, присл. Назавжди; повністю, цілком тощо: навіки-віків, замовкнути навіки, навіки минуло, навік-віки, навік-віків. На віки, на віки, на вік, ім. з прийм. Ви погубили мене на віки вічні (Г.Квітка-Основ’яненко); Я загоїти хочу вам рани Не на віки чи роки – на мить (О.Олесь); Хай на віки прославить спів безсмертну юність вашу (В.Сосюра); В Новоселівці, де ярки, Син із матір’ю поруч встали З бронзи вилиті – на віки! (Л. Забашта); Тепер ми любимося.. і не розлучимося на вік наш (Г.Квітка-Основ’яненко).